Днями у Києві Голова Комітету Дмитро Наталуха взяв участь у панельній дискусії на тему: «Від імпорту до власного виробництва» в рамках конференції з локалізації «Components of freedom».

«Я щиро вважаю, що «оборонка» в широкому значенні - це нова нафта, - розповідає Дмитро Наталуха.

І доля дає нам безпрецедентний шанс за рахунок цієї нової нафти конвертувати трагедію, біль і втрати війни в економічну силу, вплив і якість життя в Україні, заради якого стільки поколінь достойних людей поклали тут свої голови. Та для цього нам потрібно зробити все, щоб в оборонці перестати бути залежними від імпорту. Настільки, наскільки це взагалі можливо.

Взагалі, той факт, що ключові гравці українського defense tech зустрічаються щоб поговорити саме про локалізацію - це вже безумовна ідеологічна перемога. Та український інтерес вимагає і практичних кроків, тому під час виступу я поділився деякими інсайдами невеличкої революції в імпортозаміщенні, над якою ми з командою IRON і кількома іншими виробниками наразі працюємо.

У якості передумови потрібно вміти побачити локалізацію не як бар’єр, а як інвестицію в українську економіку.

Коли ми купуємо український продукт, гроші залишаються в країні: працюють у вигляді податків, зарплат, трансферту технологій, модернізації виробництв і зрештою знову повертаються, в тому числі - на потреби ЗСУ.

Натомість імпорт «расходників» виводить ресурс назавжди.

Україна вже має сильний досвід локалізації у цивільних закупівлях, яку наш Комітет з питань економічного розвитку ініціював у 2020 році: понад тисяча контрактів створили робочі місця, розширили виробничі ланцюжки й збільшили частку українських компонентів у техніці.

Тепер же цей підхід ми вдосконалюємо і переносимо й в оборонні закупівлі, де потреба ще гостріша.

Саме в оборонних закупівлях локалізація має вийти на новий виток свого розвитку: від чисто кількісного до якісного, глибшого виміру.

Бо там предмет закупівлі має, як правило, велику складність, а отже - кардинально більший мультиплікатор.

Тому, вже кілька місяців я з командою, виробниками і експертами працюємо над доволі радикальною інновацію в оборонних закупівлях - мова йде про Індекс локалізації ключових компонентів (ІЛКК).

Зараз в Україні локалізація рахується за принципом: яку частку вартості товару створили в Україні. Але це не показує головного: чи виробляємо ми критично важливі технологічні компоненти, чи просто збираємо готові іноземні частини.

ІЛКК – це зовсім інша логіка. Він фокусується не на вартості, а на тому, ЯКІ САМЕ технологічні ВУЗЛИ ВИРОБЛЯЮТЬСЯ в Україні: двигуни, електроніка, оптика, підсилювачі, сенсори тощо.

ІЛКК дає вагу кожному такому компоненту, тому завод, який просто збирає імпортні частини, отримує низький індекс, а той, хто виробляє складні ключові вузли, має високий індекс.  По суті, це перехід від «скільки зібрали в Україні» до «наскільки глибоко ми володіємо технологією». Водночас, ІЛКК має просту формулу і легко інтегрується в державні закупівлі: чим вищий індекс, тим більшу знижку отримує учасник закупівлі.

Ще важливо зазначити - перехід на ІЛКК автоматично запускає кілька паралельних інколи неочевидних процесів:

1.Розвиток R&D та інженерії. Щоб локалізувати ключові вузли, компаніям доведеться інвестувати в розробки, випробування, прототипування, а не просто купувати готові рішення.

2 Зростання суміжних галузей. З’являються нові виробництва, що створює «ланцюги вартості» і екосистеми з постачальників навколо базових галузей.

3. Створення високотехнологічних робочих місць та індустріальної інфраструктури (лабораторії, технопарки, інжинірингові центри). Без інженерів виробляти високотехнологічні продукти просто неможливо, а ми систематично втрачали цю школу.

Тобто, по суті ІЛКК стимулює появу повноцінних технологічних ланцюгів і закладає підвалини для появи справжніх національних промислових чемпіонів, які створюють технології в Україні, а не просто збирають імпортні частини.

Наразі працюємо над двома пілотними продуктами, на яких хочемо відтестувати цей новий принцип, але про це - теж згодом.

Нагороду за внесок у формування політики локалізації оборонних закупівель, яку я мав честь отримати наприкінці заходу, сприймаю ж передусім як сигнал, що сектор готовий до спільної системної роботи – від імпортозаміщення до створення власних виробничих ланцюгів, здатних забезпечити ЗСУ сучасним обладнанням.

Ще раз дякую організаторам IRON та всій спільноті за довіру, партнерство і допомогу в роботі над ІЛКК.

Все попереду і ми обов’язково пересилимо!»