"Чи знали ви що радянський «Спутник 1» не був якимось космічним апаратом, побудованим спеціально, аби облетіти Землю по орбіті, а фактично — спорожненою міжконтинентальною балістичною ракетою, боєголовку якої замінили на радіопередавач?
Чи що легендарний американський розвідувально-ударний БпЛА MQ-1 Predator, який найдужче вплинув на розвиток індустрії військових дронів, зі слів його конструктора Абрагама Карема («батька дронів»), з’явився виключно завдяки прогресу космічних технологій?
Про це, та про
багато іншого повʼязаного з космосом, як і про те, чому критично неправильно у
розпалі повномасштабної війни не мати Голови Космічного агентства і бюджету на
нього - у статті Дмитра Наталухи на Лівий Берег - LB.UA читайте нижче.
Свою 32-гу річницю заснування Державне космічне агентство України (ДКАУ) зустрічає без керівника. Український космос не має очільника вже понад рік, рік повномасштабної війни.
Пересічний спостерігач не робив би із цього особливої трагедії, а, певно, зауважив би, що «космос не на часі, бо в нас війна; космос — то розкіш мирного часу». Таке спостереження відобразило б загальне ставлення Уряду України до космічної галузі через призму виключно наукового й дослідницького прагнення, бо іншого раціонального пояснення, чому обділяють увагою цю критичну у світі індустрію, просто немає.
Утім сприйняття космосу виключно як «мирної забаганки» не витримує критики і з позиції історії заснування й розвитку найвідомішого космічного агентства у світі — американського NASA, і з позиції того, як саме космічна галузь дала військово-оборонним комплексам різних країн світу провідну зброю, котру сьогодні успішно використовують їхні армії і для стримування, і для нападу чи збору розвідданих.
Поточна ж ситуація в Україні — на фоні нестачі озброєнь і технологій у найкривавішій війни сучасності — зайвий раз підкреслює критичну роль, яку може відіграти космічна галузь у національній обороні й безпеці нашої держави.
Спадщина Холодної війни
У 1957 році Радянський Союз запустив «Спутник 1», чим дав формальний старт тому, що в сучасній історії називають Космічними перегонами. Загалу відомі різні етапи, віхи, проєкти й прізвища: Юрій Гагарін і перший політ людини в космічний простір; або ж Ніл Армстронг, командир Apollo 11 і перша людина, яка ступила на поверхню Місяця.
А от про що загалу не люблять говорити, то це про те, що і запуск «Спутника 1» і політ Apollo 11 на Місяць здійснювали не в ім’я науки. Точніше в останню чергу в її ім’я. Їх здійснювали тому, що США і СРСР були у стані війни — Холодної війни.
Той самий радянський «Спутник 1» не був якимось космічним апаратом, побудованим спеціально, аби облетіти Землю по орбіті. Примітивними словами — це була спорожнена міжконтинентальна балістична ракета, боєголовку якої замінили на радіопередавач.
Американські військові знали про це, їх це дуже непокоїло й спонукало заснувати NASA. Так, Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору, відоме сьогодні як NASA, створили 1958 року взагалі не для дослідження цього самого космічного простору, а у відповідь на запуск Радянським Союзом свого «Спутника 1».
NASA постало, щоб напрацьовувати способи й інструменти захисту американських міст від можливої атаки Радянського Союзу балістичними ракетами з ядерними боєголовками з космосу.
Недарма формування Агентства було пріоритетом Ейзенхауера, який і підписав указ про його заснування, і зрозуміло, чому з того часу космос вважають «президентською справою» (president’s business). Адже Космічні перегони стали технологічним продовженням Ядерних перегонів, у яких президент США був верховним головнокомандувачем своєї країни та відповідав за її безпеку, а з моменту запуску «Спутника 1» ще й із космосу.
У більшості відомих вам подій Космічних перегонів протягом Холодної війни основною мотивацією були не дослідження космічних глибин і прогрес людства, а «ми не хочемо помирати».
Помирати не від умовних чорних дір чи зіткнень з метеоритом, а від дуже конкретних ядерних боєголовок, які можна запустити в одній точці Землі, а впадуть вони на голову з космосу в іншій.
За всі ці роки бюджет NASA на науку не перевищував 25 %, а решта була призначена саме для геополітичних цілей. І коли американська розвідка дізнавалася, що Радянський Союз більше не збирається на Місяць чи вже точно не полетить на Марс, президентська адміністрація скасовувала масштабні й надзвичайно коштовні програми NASA. Відповідно, це не мало нічого спільного із суспільним інтересом чи розвитком науки, дослідженням космосу чи просто цікавістю мирного часу. Хіба що незначною мірою.
Переважно великі й дорогі космічні проєкти часів Холодної війни мотивували тим фактом, що люди по обидва боки залізної завіси просто не хотіли померти від ядерного армагедону. Першопричиною зародження й розвитку космічної галузі була війна.
Це служить яскравим прикладом стратегічної важливості космічних технологій у будь-якому військовому протистоянні. «Спутник 1», запущений на двоступеневій міжконтинентальній балістичній ракеті Р-7 як ракеті-носії з перших же секунд стер межу між мирним і військовим космосом. Значення мало лише те, на кінці твоєї ракети-носія ядерний бойовий заряд чи мирний радіоретранслятор.
Тому коли на другому році повномасштабної війни я досі чую від деяких представників виконавчої влади, що «космосом треба займатися в мирний час», розумію, що якщо це не дилетантство, то просто нерозуміння базових причинно-наслідкових зв’язків у глобальній військовій динаміці, ролі космічної технології в нацбезпеці та потенціалу використання космічних технологій у військових цілях. Космічних технологій у найширшому їх розумінні.
Космос, дрони і війна
Найширше розуміння космічних технологій — це не лише усвідомлення, що провідні космічні агентства світу вже давно не обмежуються міжконтинентальними балістичними ракетами. Вони формують уже значно ширший тренд, який відображає критичність космічних технологій у сучасній війні. Саме такі агентства часто виступали первинними замовниками й ключовими розробниками технологій, які сьогодні є стратегічними для національної безпеки й оборони будь-якої модерної держави: супутникове спостереження, комунікаційні системи, дрони.
Пришестя тих самих військових дронів, які без перебільшення трансформували сучасну війну, нерозривно пов'язане з космічними дослідженнями. Легендарний американський розвідувально-ударний БпЛА MQ-1 Predator, який найдужче вплинув на розвиток індустрії військових дронів, зі слів його конструктора Абрагама Карема («батька дронів»), з’явився виключно завдяки прогресу космічних технологій. Починаючи з надлегких матеріалів певних компонентів корпуса, станції радіолокації з синтезованою апертурою антени, інфрачервоними камерами і закінчуючи лазерним далекоміром-цілевказівником — і MQ-1 Predator, і його модифікація MQ-9 Reaper стали буквально летючими вітринами американських технологій, які до цього США розробляли й застосовували в космічній сфері.
Один з перших радянських розвідувальних БпЛА — Ла17-Р — розробляли в підсанкційному зараз Науково-виробничому об'єднанні ім. С. О. Лавочкіна, яке сьогодні спеціалізується на розгінних блоках — ступенях ракет-носіїв, які переводять космічний апарат з опорної орбіти на цільову орбіту штучного супутника Землі. З 1960-х це об’єднання входило до Міністерства загального машинобудування СРСР (МЗМ — радянський аналог NASA), яке повністю відповідало за космічну програму й ставило тоді відповідні завдання підприємству: створити космічні системи зв’язку, супутники, скидові апарати.
Інший радянський розвідувальний БпЛА — Ту-123 «Яструб», або ДБР-1 (дальній безпілотний розвідник), спроєктований також у 1960-х на замовлення того-таки МЗМ СРСР, був результатом рішення радянських космічних інженерів і конструкторів розвивати ударні системи на основі балістичних ракет.
Війна і в США, і СРСР, і в сучасній Росії виступала рушієм розвитку технологій, основним замовником і постачальником яких найчастіше був саме космос. Тож коли у 2020 році з ініціативи нашого комітету з питань економічного розвитку скасували монополію держави на космічну діяльність, зробили це саме з таких міркувань — аби дозволити приватному сектору використати технології, напрацьовані досі в космічній сфері, щоб модернізувати критичні для держави напрямки: системи спостереження, комунікацій, зброї.
У Росії такий синтез держави й бізнесу в аерокосмічній сфері призвів до масового виробництва FPV, дронів-камікадзе «Ланцет», які завдають значного клопоту нашим силам оборони. Фактично «Ланцет», ця складна летюча міна, здатна завдати суттєвої шкоди і броньованим, і неброньованим цілям на дистанції 50–80 км, символізує стрибок противника в технології ведення сучасної війни.
Такий самий стрибок колись вчасно роздивились американці в успішному запуску Радянським Союзом «Спутника 1», що породило в США вираз thesputnikmoment, «супутниковий момент» — точка в часі, коли країна або суспільство нарешті усвідомлює, що час терміново наздогнати суперника в його очевидному технологічному чи науковому розвитку. Недарма і в ядерному озброєнні, і в космосі були саме «перегони».
США відповіли на супутниковий момент фінансово — спрямували значні грошові кошти на Космічні перегони (лише між запуском «Супутника 1» 1957-го і висадкою на Місяць у 1969-му ФРС США (аналог нашого НБУ) надрукувала для американської космічної програми $ 30 мільярдів доларів) — і, що, певно, важливіше, інституційно — створили NASA й фактично підпорядкували єдиному центру весь процес і рішення щодо Космічних перегонів. Історія доводить, що це було правильне рішення.
Висновок: Ланцетний момент
Із запуском у Росії масового виробництва «Ланцетів» для України мав би настати «ланцетний момент». Акцентуючи на критичній ролі технологічного прогресу в сучасній війні, він змусив би нашу державу швидко адаптуватися й розпочати перегони в інноваційному розвитку військових технологій і електронній війні, у стандартизації та масштабуванні виробництва.
Частково це справді сталося, і роль Мінстратегпрому й Мінцифри у виробництві тих самих дронів заслуговує на відзнаку. Утім в інституційному плані відсутність керівництва в Державному космічному агентстві України під час війни, а значить — нерозуміння його спроможностей і функціоналу, критично послаблює нашу відповідь на ланцетний момент. У контексті збройної агресії відсутність керівництва в ДКАУ відображає не лише адміністративний пробіл у централізації рішень щодо тієї самої ракетної програми чи супутникового спостереження, але й стратегічну вразливість у використанні передових технологій для задач національної безпеки й оборони.
Недарма космічні агентства з’являлись і розквітали саме в часи збройних конфліктів, ставали не так провідним елементом у контексті науки й досліджень, як радше невід'ємним елементом військово-промислового сектору й технологічної війни.