«Якщо хтось не в курсі, Україна має сучасну промисловість з виробництва електротранспорту. Серед виробників львівський «Електрон», одесько-дніпровська «Татра-Юг», запорізький «ЗАЗ», луцький «Богдан», дніпровський «Південмаш», закарпатський «Єврокар», чернігівський «Еталон», броварський PTS, кременчуцький «КВБЗ» та інші. Окрім виробників готових машин є також сотні постачальників компонентів і запчастин, а також виробники обладнання і матеріалів для інфраструктури міського електротранспорту, - зазначає заступник Голови Комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський,  розповідаючи про свою участь у  круглому столі "Електричний громадський транспорт у контексті післявоєнного відновлення України", який відбувся у  Центрі транспортних стратегій.

Це технологічна галузь. Її розвиток відповідає завданню збільшення частки переробної промисловості у ВВП з нинішніх 10% до цільових 20%.

Три головних складових державної політики стимулювання розвитку цієї галузі:

законодавчі стимули;

довгострокове планування попиту;

фінансування.

Власне, ці три пункти - універсальна формула, яку можна застосовувати для розвитку будь-якої пріоритетної галузі промисловості.

Якщо говорити конкретно про електричний транспорт, то певний набір законодавчих стимулів Верховною Радою Вже сформований. Якщо зовсім коротко, то це:

Закон про локалізацію формує ринок для внутрішніх виробників. Він зокрема передбачає частку місцевої складової при купівлі товарів машинобудування, зокрема електротранспорту - діє з середини минулого року. Цього року вимога 15% і зростатиме щороку на 5%, поки не дійде до 40%.

Вимога щодо переходу міст на електричний транспорт (або водневий чи метановий) поступово з 2030 по 2036 роки - формує попит.

Стимули для виробництва електротранспорту - роблять бізнес в цій сфері трохи більш привабливим і принаймні частково вирівнює конкуренцію з іноземними субсидованими виробниками. Зокрема, зокрема звільнення від ПДВ та мита комплектуючих для виробництва електричного транспорту (до 1 січня 2031 року) і звільнення від податку на прибуток виробників цієї галузі (до 31 грудня 2035 року).

Таким чином законодавча рамка для стимулювання виробництва в Україні електричного транспорту сформована. А от планування потреби і фінансування - завдання, які ще слід вирішити. Про що йдеться?

Планування.

Виробники мають знати потребу замовників транспорті хоча б на 3-5 років. В даному контексті потребу міст в електричному громадському транспорті. Вона має бути формалізована.

Впровадження довгострокових договорів між споживачами та виробниками електричного транспорту. У замовників має з’явитись більше гнучкості в питаннях довгострокових закупівель. Разом з цим практика оголошення тендерів у листопаді з датою поставки на 1 грудня має зникнути.

Можливо, варто розглянути певну стандартизацію умов тендерів на придбання електричного громадського транспорту. Щоб не виникали ситуації, коли умови виписуються під якогось конкретного (та ще й не українського) виробника.

І нарешті третя складова державної політики стимулювання цієї галузі -  фінансування. Тут ми також говоримо про завдання, які слід вирішити. Якими можуть бути фінансові інструменти?

Пільгове кредитування або лізинг.

Зміни до урядової постанови №590, щоб дозволити фінансування на придбання транспорту громадами.

Залучення міжнародних коштів

Завдання не виглядають такими, що не можна вирішити. Є зацікавлені сторони - в першу чергу виробники і міста. І є інтерес держави і українських громадян. Він полягає в тому, щоб транспорт вироблявся в Україні, адже це робочі місця і податки. Іншими словами - економічний фронт.»