Мінстратегпром був великою надією цілої низки галузей економіки України, але через майже три роки свого існування став не менш великим розчаруванням. Втім, ліквідація міністерства не стане рішенням проблем, для вирішення яких він створювався. Навпаки, історія показує, що в умовах війни і в часи післявоєнної відбудови стратегічні галузі стають локомотивами економічної відбудови і наявність свого "законного лобіста" в Уряді – сприяє цим процесам.

Саме під час війни міністерство мало б отримати нове життя, перебравши на себе найбільш кричущі потреби промисловості: від релокації підприємств до розгортання виробництва потрібної силам оборони номенклатури товарів.

На практиці, Мінстратегпром міг би стати своєрідною umbrella organization, що поєднувала б в собі інтереси різних галузей та навіть міністерств. Наприклад, для проекту "Армія дронів", яким офіційно опікується Міністерство цифрової трансформації України, Мінстратегпром міг би запропонувати існуючі лінії своїх підприємств чи створювати індустріальні парки на базі власних локацій на території України. Для Міністерства оборони України та Агенції оборонних закупівель, Мінстратегпром мав би стати надійним джерелом для due diligence потенційних підрядників, здійснюючи перевірку компаній на ринку та шукаючи альтернативні варіанти підрядників, тим самим зменшуючи й корупційну складову. Зрештою, це безперервність технологічних процесів та адаптація ланцюгів постачання для виробництва критичних товарів.

Тож зрозуміло, що говорити у наших умовах про ліквідацію міністерства, цілком відповідального за промислову політику, – зарано. Звісно, Мінстратегпром не має бути промисловим гігантом. Скоріше, це повинно бути компактне, але ефективне міністерство, яке, втім зможе гарантувати комплексний підхід по таких напрямках:

-нарощування технологічного виробництва в ОПК, через локалізацію критичних для України позицій та вдалу інвестиційну політику у тих сферах, де Україна за останній рік продемонструвала свою конкурентоспроможність;

-контроль за безпекою ланцюгів постачання;

-розробка і впровадження "відкритої стратегічної автономності" України і її синхронізація з вимогами ЄС;

-формування якісної промислової політики, у тому числі через створення відповідних промислових зон;

- підготовка до відбудови промислового сектору, а також його адаптація до майбутніх викликів, на кшталт "зеленого переходу" в металургії та хімічній промисловості.

В іншому випадку є всі ризики повторити помилки 2014 року, коли стратегічно важливі галузі нашої економіки, що дають сотні тисяч робочих місць та експортні надходження, просто опинилися поза межами уваги держави.»