М. Хміль: Промислова революція в Україні як нова національна ідея

Ще рік тому ми лишень говорили про необхідність порушення теми промислової модернізації та нової індустріалізації країни, зокрема через механізм розвитку ІП, державно-приватного партнерства, а сьогодні вже говоримо про механізми та інструментарій, необхідний для залучення та супроводу інвестицій в українську промисловість. Хочу нагадати, що у 2016 році Давос пройшов під гаслом здійснення 4-ї промислової революції. Тобто, це світовий тренд.

Справді, складно сподіватись на економічне зростання, якщо Україна, за даними Global Competitiveness Report, 133-та із 138-ми країн у рейтингу за привабливістю податкової системи. В рейтингу Doing Business наша країна піднялася на 80 позицію, але темпи просування суттєво знизились.

Прямі іноземні інвестиції на душу населення в Україну у 4 рази менші ніж у сусідній Польщі і в 12 разів менші ніж в США. Так, за даними UNCTAD за 2015 рік, прямі іноземні інвестиції на душу населення в Україні – менше $1,4 тис. на людину (це нарівні із Намібією із населенням у 2 мільйони осіб), тоді як в Чехії – $10,7 тис., а США – $17,4 тис. Ми знаходимось фактично в інвестиційній ізоляції. Тому без дієвих продержавницьких заходів привабити інвестора в Україну майже неможливо.

Ви спитаєте, чи може держава, в якій відбулася революція і триває війна, бути привабливою для іноземного інвестора? Імовірно, що може, якщо закон його захистить, якщо будуть створені ефективні виробничі майданчики, де діятимуть чіткі і зрозумілі правила. Як зробити бізнес-клімат у нашій країні сприятливим для інвестора? Очевидно, через дієві інвестиційні стимули (податкові та митні пільги), хоча це і не вичерпний перелік. Індустріальні парки – лише один із можливих рецептів.

Торік ми прийняли Закон «Про зняття регуляторних бар’єрів в діяльності індустріальних парків». Але це був лише рамковий закон, який регулює процедури створення та функціонування індустріальних парків. Його треба наповнювати дієвими механізмими. Саме такі механізми, чіткі податкові та митні пільги для учасників ІП, передбачені у законопроектах №2554-а-д та №2555-а-д, які уже пройшли перше читання. Зараз триває робота над поправками до цих документів.

Йдеться про тимчасове звільнення від податку на прибуток (перші 5 років за 0% ставкою, наступні 5 років за ставкою вдвічі меншою за базову), розстрочка імпортного ПДВ на ввезення виробничого обладнання на 60 місяців, звільнення від ввізного мита на виробниче обладнання (не поширюється на сировину) та можливі пільги з податку на майно (за рішенням органів місцевого самоврядування).

Варто наголосити, що ми говоримо виключно про підготовлені майданчики з відповідною інфраструктурою для запуску виробництва, а не про відгороджені території, де не платять податки. Що важливо: податкові пільги діятимуть виключно для нових виробництв (так звані greenfield), ними не зможуть скористатись вже існуючі працюючі підприємства.

Крім того, розроблені законопроекти передбачають жорсткі критерії для самих інвесторів (більше 30 новостворених робочих місць, «профільна» діяльність, заробітна плата, що має дорівнювати не менше трьом мінімальним). Також буде створено чіткий перелік учасників ІП, які повинні будуть щокварталу звітуватись перед ДФС та МЕРТ. У законопроектах чітко встановлені бар’єри, які унеможливлюють створення інструментів відмивання грошей, з яким стикнулись свого часу Спеціальні Економічні Зони, та й то не всі.

Передбачені у законі пільги можуть зробити Україну хоч трішки більш інвестиційно привабливою. Саме таким шляхом розвитку промислових індустрій пройшли Польща, Словаччина, Туреччина та інші країни. В середньому у світі інвестори в один гектар площі індустріального парку інвестують від одного до п’яти мільйонів доларів і створюють від 20 до 50 робочих місць.

У Туреччині законодавство про індустріальні парки було прийнято в 2000 році. Сьогодні там функціонують вже більше 260-ти парків. ВВП країни та експорт за ці роки зросли більше ніж утричі. У сусідній Польщі перший індустріальний парк був створений у 1995 році, а сьогодні там успішно функціонують 14 спеціальних економічних зон, 42 науково-технологічних парки, 42 центри трансферних інвестицій, створено 267 тисяч робочих місць. Як наслідок, майже 80% від загальної суми інвестицій в країну припадають саме на ці спеціальні економічні зони.

Значить, індустріальні парки - це правильний шлях розвитку промисловості. Це світовий досвід.

Сьогодні у світі вже функціонують орієнтовно 15 тисяч індустріальних парків, зокрема – у Континентальній Європі – тисяча таких майданчиків, у Південній Кореї – 993, у В’єтнамі – 299, у США – 400, у Туреччині – 260, Угорщині – 206, Німеччині – 200, Китаї – 190, Чехії – 144… В Україні натомість сьогодні зареєстровано лише 15 індустріальних парків, з них діють лише декілька. Цифри говорять самі за себе.

Запровадження певних податкових та митних пільг для учасників ІП повністю відповідає світовій практиці. У тій же Туреччині резиденти ІП звільняються від ПДВ та ввізного мита, від оподаткування корпоративним податком, внесків на соціальне страхування, податку на нерухомість (на 5 років), для них також передбачається зниження вартості електроенергії, води, природного газу та зв’язку. У Македонії інвестор взагалі на 10 років звільняється від сплати корпоративного податку, ПДФО, ПДВ, податку на нерухомість та акцизів. Крім того, такий інвестор має право ввозити сировину та обладнання на територію ІП без сплати будь-яких мит.

Україна повинна відійти від сировинного типу економіки, вона має стати експортно орієнтованою країною – експортувати готовий продукт з високою доданою вартістю, а не сировину, як ми це маємо сьогодні. Адже рік тому, до старту реформ, ми говорили про Україну як можливий виробничий майданчик Європи. Однак, аналізуючи основні експортні групи вітчизняних товарів (зерно, ліс, металобрухт), доводиться бути обережними, аби не перетворитись на так звану «плантацію» Європи, той же сировинний придаток. Тому нам просто необхідна промислова революція.

Чи існує кращий шлях для збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в нашу державу та стимулювання вітчизняного інвестування, окрім як створення ефективних індустріальних парків? Можливо, але я бачу його саме таким, і готовий предметно дискутувати з тими, хто запропонує альтернативу.

Уже зараз почались атаки опонентів, які відверто маніпулюють суспільною думкою, мовляв, згадані закони стосуються тільки обраних, що вони лобіюють створення офшорних зон всередині країни, але це або банальна безграмотність або свідомі маніпуляції. Адже індустріальні парки якраз і є «ліками від офшорів» (Віктор Галасюк). Офшори – це коли створюються підприємства-«прокладки», де немає виробництва та робочих місць. А ІП – це зони промислової концентрації, де запускається нове виробництво, де наповнюватимуться бюджети, де працюватимуть люди.

Така критика говорить лиш про те, що ці люди свідомо стають на перепоні не просто розвитку індустріальних парків, а економічного зростання України в цілому, хоча бізнес, аналітики, науковці та органи місцевого самоврядування підтримують наші законодавчі ініціативи.

Наостанок хочу наголосити, що дані законопроекти орієнтовані не лише на іноземного інвестора (звісно, він може обрати для своєї діяльності більш конкурентоспроможні країни – ті ж сусідні Польщу чи Чехію), але і на підтримку місцевих виробників та сприяння малому та середньому бізнесу. Індустріальні парки це також і реалізація ідеї децентралізації, де перше рішення про його створення приймає орган місцевого самоврядування. Тобто, це можливість цілісного розвитку цих територіальних громад.