Заступник Голови Комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський ділиться своїми враженнями з Київського міжнародного економічного форуму.
«Наше економічне дорослішання нарешті дійшло етапу, коли ми майже перестали обговорювати, чи потрібна країні промисловість. І почали обговорення того, як саме її розвивати.
Це можна порівняти з тим періодом життя молодої людини, коли раптом виявляється, що гроші на одяг треба заробити, а для цього треба ходити на роботу. Так само і з промисловістю. Почалась війна і раптом широкий загал почав цікавитись - а де ж беруться ті ракети? Чому нам їх ніхто не дає? Де ті заводи, які їх можуть робити? Ну і так далі - про трансформатори, ліки і т.п.
І в цей період дорослішання ми відкриваємо для себе той факт, що практично всі економічно розвинені країни впроваджують політики розвитку своєї промисловості десятиліттями. В Італії навіть міністерство називається Made in Italy.
Компанія Top Lead за моєю ініціативою зробила аналіз практик сприяння місцевим виробникам в 14 різних країнах світу - від США і Індії до Польщі і Словаччини. Разом зі директором і засновником компанії Top Lead представили це дослідження на КМЕФі.
Кілька цікавих тез з дослідження.
2009-2024 роках Велика Британія застосувала 2339 обмежувальних торговельних заходів, Канада - 2931, Німеччина - 3645, США - 10526.
Економічно розвинені країни активно втручаються в економіку в інтересах національних виробників. У Швейцарії ліцензуються іноземні інвестиції у певних секторах. В середньому 49% валового доходу фермерського господарства припадає на державні субсидії. Агенція торгівлі та інвестицій Польщі надає гранти для створення виробництва у стратегічних секторах економіки.
Німеччина напряму видає виробникам гранти на декарбонізацію, один з яких - 1,3 млрд євро для «АрселорМіттал». Погодьтесь, це дещо відрізняється від нав’язуваного нам підходу фокусуватись виключно на МСБ.
Країни широко застосовують пріоритет для національних виробників в публічних закупівлях. В Індії перевага в публічних закупівлях надається компаніям, чиї товари та послуги мають локалізацію понад 50%. У Мексиці брати участь у публічних тендерах мають право брати участь лише зареєстровані у країні виробники, чиї товари локалізовані не менш ніж на 50%. Для іноземних компаній є окремі види тендерів. У США діє Buy American Act: уряд має закуповувати вітчизняну кінцеву продукцію та будівельні матеріали, якщо вартість контракту більша за $10000.
Багато хто має комплексні програми, які є аналогом політики «Зроблено в Україні». Зокрема, у Швейцарії підприємства, які виробляють продукцію під торговою маркою «Swiss Made» (локалізація не менше 60%), отримують безкоштовний доступ до державних програм підтримки експорту, міжнародних виставок, B2B-місій та іншого. В Італії працює Ministero delle Imprese e del Made in Italy - міністерство підприємств і «Made in Italy». У Польщі з 2023 р. діє програма Poland Tastes Good, метою якої є промоція продукції харчової промисловості. У Великобританії урядова програма Made in the UK, Sold to the World допомагає британським компаніям вийти на міжнародний ринок.
Програми сприяння експорту - активно застосовують економічно розвинені країни. Зокрема, в Ірландії державна агенція Enterprise Ireland підтримує бізнес, який намагається вийти на закордонні ринки. Агенція має офіси у 39 країнах, надає фінансування, менторську підтримку, аналіз ринків тощо. У Німеччині федеральний та земельний уряди допомагають фінансувати маркетингові активності своїх виробників за кордоном. У США діють державні програми для підтримки експорту International Buyer Program та State Trade Expansion Program.
На тлі розвинених країн Україна поки виглядає школярем, який тільки починає пізнавати ази мистецтва розвитку національних виробників. Але ми вчимося. Досліджуємо реальний практичний досвід інших країн.»