Для всього світу США історично є своєрідною вітриною ефективності економічних стратегій. У нас чомусь прийнято вважати, що США є взірцем вільної торгівлі, невтручання держави в економіку і всяких інших лібертаріанських вигадок. Очевидно, що це не так. Реальна американська економічна політика є посібником з відстоювання своїх економічних інтересів. І цей посібник давно пора вивчити в Україні.

США є світовим лідером по застосуванню протекціоністських обмежень у міжнародній торгівлі. Відомі американські компанії зростають на федеральних і місцевих субсидіях. А законодавство “Купуй американське” діє ще з 1930-х років. Тим часом підвалини цієї політики сформулював ще в 18 ст. Александер Гамільтон, один з батьків-засновників США, що уважно стежить за виконанням своїх настанов з 10-доларової банкноти.

Поколіннями їх наслідували американські Президенти, в тому числі і наші сучасники. Дональд Трамп та Джо Байден, попри належність до конкуруючих партій, проводять однакову протекціоністську політику.

А казки про “невидиму руку ринку” люб’язно залишили для бідних країн. Їм у світовому розподілі праці відводиться роль постачальників сировини і дешевих робочих рук. Розвинені країни стали розвиненими тому, що дуже активно захищали і захищають внутрішній ринок від небажаного імпорту, стимулюють виробництво і експорт товарів з високою доданою вартістю. Бідні - експортують переважно сировину і ввозять з-за кордону товари переробки і складну техніку.

А що ж Україна? На тлі протекціоністської битви економічних гігантів ми майже десятиріччя продовжували односторонньо відкривати економіку для імпорту, ігнорувати демпінг іноземних виробників, розмінювати одноденні політичні питання на стратегічні економічні інтереси.

Запровадження в Україні звичної для США та ЄС вимоги щодо локалізації при публічних закупівлях отримувало політичний опір всередині країни навіть більший, ніж від наших закордонних партнерів.

Україна в умовах війни все ще визначається з пріоритетною економічною стратегію. Вибір між заможністю та бідністю чомусь для багатьох навіть на найвищих посадах не є очевидним.

І війна, і загальносвітові тренди підказують Україні необхідність твердого пріоритету на протекціонізм, як основу економічної політики. 

Фактично це вибір майбутнього між бідністю та заможністю. Локалізація, індустріальні парки, державне замовлення, довгі дешеві гроші, експортне фінансування, компенсація інвестицій через податки, обмеження експорту сировини — ці та інші інструменти підтримки вітчизняної промисловості, в першу чергу переробної і високотехнологічної, вже зараз потребують наповнення політичною підтримкою і практичними діями.

Українці мають все, щоб вразити весь світ не тільки на полі бою, а й у конкуренції економік. Достатньо лише прислухатись до автора книги "Як багаті країни забагатіли, і чому бідні країни лишаються бідними" Еріка Райнерта: робіть не те, що радять уряди багатих країн, а те, що вони самі робили для того, аби стати заможними.