Наприкінці цього року низка державних органів виконавчої влади перейшли до оновлення документу «Про Стратегію національної безпеки України» (далі — Стратегія), тим самим виконуючи Указ Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» від 14 вересня 2020 року. Стратегія буде спрямована на попередження розбалансування економіки, забезпечення стійкості до різноманітних викликів, що сприятиме досягненню національних економічних інтересів. Тим самим Україна долучається до найкращих світових практик, адже аналогічні документи існують у таких країнах, як Сполучені Штати Америки, Японія, Нідерланди та Німеччина. До роботи над Стратегією долучились і члени Комітету з питань економічного розвитку, надаючи свої зауваження та пропозиції на всіх етапах підготовки оновленої версії документу.

Враховуючи особливості сфери національної безпеки та оборони, а також специфіку розробки Стратегії, наразі вона не перебуває у публічному доступі, а розкриття окремих її елементів на цьому етапі — не є доцільним. Тому у цьому звіті Комітет не може прямо посилатися на її текст. Утім, Комітет з питань економічного розвитку, керуючись принципами прозорості та підзвітності, воліє публічно висловити своє бачення ключових аспектів економічної безпеки України, а також напрямків її дотримання, викладених нижче.

 Передумови

Дотепер, документом, який регулює питання дотримання економічної безпеки України є Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1277 від 29.10.2013 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України» (далі – Методичні рекомендації). Цим наказом визначається перелік основних індикаторів стану економічної безпеки, їхні порогові значення, а також алгоритм розрахунку інтегрального індексу економічної безпеки, який узагальнює наявну інформацію. Утім, наявність системи моніторингу не допомогла запобігти кризам української економіки, які розгорнулися незадовго після встановлення Методичних рекомендацій у 2014-2015 роках. Зокрема більшість критеріїв безпеки не дотримувалися, у тому числі через довільний стан їх дотримання. Рекомендаційний характер та відсутність стратегічного бачення робили систему дотримання економічної безпеки малоефективною.

Більшість міжнародних договорів, підписаних та ратифікованих Україною, передбачають можливість тимчасового невиконання покладених зобов’язань, або надання пільгових умов. Насамперед  причиною можуть бути обставини, які не залежать від України і призвели до скрутного економічного становища, непропорційного тому, у якому вона знаходилася на момент підписання угоди. Це прямо стосується загроз національній безпеці, що виникають внаслідок економічної кризи, викликаної військовою агресією, втратами ринків (зокрема експортних), епідемією COVID-19, тощо. Стратегія економічної безпеки ліквідує прогалини у внутрішніх положеннях, надаючи Україні інструмент, який дозволить апелювати до міжнародних партнерів для перегляду умов цих угод.

Таким чином, Стратегія економічної безпеки України, яка перебуває у процесі розробки, повинна бути послідовною і мати чіткі цілі, щоб забезпечити макроекономічну стабільність та стійкість до кризових явищ, а також створити передумови для стабільного економічного розвитку України. Рішення органів виконавчої влади всіх рівнів, в такому випадку, мають спиратися лише на ті рішення, які не загрожуватимуть економічній безпеці та сприятимуть економічному зростанню, а вплив цих рішень на різні аспекти економіки – не можуть перетинати критичні межі (далі – межі).

На думку Комітету, Стратегія економічної безпеки України має відповідати на сучасні виклики, що постали перед українською економікою:

- висока залежність від зовнішньої допомоги та проблема обслуговування боргу;

- сировинна орієнтованість економіки та висока залежність від імпорту; - відсутність офіційно визначених стратегічних галузей економіки та заходів для їх стимулювання;

- орієнтованість економіки України на низькотехнологічні галузі;

- високий ступінь зносу засобів виробництва;

- повільне впровадження нових технологій;

- відсутність податкових, митних, адміністративних та інших стимулів, для зміцнення конкурентних позицій держави за розміщення на її території виробничих потужностей глобальних брендів;

- несприятливий бізнес-клімат всередині країни, зумовлений багатьма факторами, від регуляторної до непослідовної фіскальної політики.

Пропозиції Комітету

Протягом роботи над проектом Стратегії, Комітет спрямував до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України кілька десятків рекомендацій та пропозицій , серед яких доцільно звернути увагу на наступні.

Насамперед, позиція Комітету полягає в необхідності дотримання макроекономічних показників на тому рівні, який гарантуватиме гнучкість економіки в умовах кризи, гарантуватиме швидку та ефективну відповідь на можливі шокові процеси. Так у 2014-2015 роках, фундаментальні дисбаланси української економіки, разом з військовою агресією Російської Федерації та, як наслідок - втратою одного з основних ринків експорту української продукції, стали причиною економічного спаду та швидкого знецінення національної валюти.

Перш за все, це стосується розміру золотовалютних резервів України. Міжнародно прийнятним стандартом обсягу оптимальних золотовалютних резервів є обрахунок 3-5 місяців імпорту країни. У період з 2012 по 2015 рік обсяг міжнародних резервів України суттєво скорочувався, і у 2014 вже складав менше 2-х місяців імпорту. Тому під час паніки на валютному ринку Національний банк України не мав достатньо ресурсів для підтримки гривні.

Аналогічно, для макроекономічної стабільності показник короткотермінових боргових зобов’язань до золотовалютного резерву не має становити понад 100% – за правилом Гвідотті-Грінспена, щоб уникнути стресу у випадку кризи та витоку валюти з країни. На приклад в Україні ця пропорція суттєво зросла між 2010 та 2011 (78,86% та 102,95%), а у кризові 2013-2014 становила понад 170% та 300% відповідно. Таким чином, обсяг золотовалютних резервів мінімум у 3 місяці імпорту та неперевищення короткотерміновими борговими зобов’язаннями загального обсягу резервів – є необхідним для здатності української економічної системи реагувати явища фінансової кризи.

 Іншим елементом досягнення фінансово-економічної стійкості є досягнення стабільності банківської системи, через зменшення кількості непрацюючих кредитів. За цим показником Україна є третьою у світі: станом на 2019 рік непрацюючі кредити складали майже половину від всієї кількості (48,4%). Більшу частку мали лише Сан-Марино та Екваторіальні Гвінея тоді, коли у більшості країн цей показник не перевищував 4%. Тому зменшення кількості непрацюючих кредитів має відбуватися невідкладно та у великих обсягах. Утім, навіть досягнення показника у 10%, який майже вп’ятеро менший за теперішній, все одно робитиме Україну одним зі світових лідерів по кількості непрацюючих кредитів.

 Критичні межі у сфері макроекономіки можна також відстежувати методом використання коефіцієнта Енгеля – структури грошових витрат домогосподарств України, група «на продовольчі товари та харчування поза домом». Хоча він описує, насамперед, продовольчу ситуацію,- його оцінка важлива для усвідомлення стану економічної безпеки домогосподарств, і її впливу на споживчий попит на ринку. За даними Держстату, ці витрати складають 48,5% від грошових витрат домогосподарств. Це один із найвищих показників у Європі. У Китаї, наприклад, він знизився до 30,1%, а у Німеччині він складає менше 15%. За законом Енгеля, збільшення економічного розвитку країни та доходів громадян призводить до зменшення частки витрат на харчування. І навпаки – зависокі витрати свідчать про економічні проблеми країни. Моніторинг цього показника застосовується у багатьох країнах, зокрема Японії. Моніторинг цього індикатора свідчитиме, чи з’являються у домогосподарств додаткові можливості витрачати кошти не на товари першої необхідності (насамперед, продукти харчування), а на здійснення інших купівель та інвестицій.

 Разом із тим, органи влади мають забезпечувати передумови до сталого економічного розвитку української економіки, зокрема, долаючи низку стримуючих факторів. Одним з них є суттєва енергетична залежність секторів української економіки. Енергоємність ВВП України втричі – уп’ятеро перевищує показники розвинених країн. При цьому, Україна задовольняє потреби в природних енергоресурсах за рахунок їх власного видобутку майже на дві третини (64,3% у 2014 р., за даними International Energy Agency (IEA), Key World Energy Statistics). І хоча показник витрат первинної енергії на одиницю ВВП демонстрував певну тенденцію на зниження (0,288 у 2016 та 0,269 у 2018) – він все ще є завеликим.

 Окремим великим викликом національній економічній безпеці України є висока залежність від товарів сировинного типу, а також товарів низького ступеню переробки. Оскільки Україна є малою відкритою економікою, вона прямо залежна від коливань цін на міжнародних ринках, проте має недостатньо інструментів для впливу на них. З огляду на той факт, що у 2019 році частка товарів низького ступеню переробки склала 85,1% вітчизняного експорту – Україна надмірно залежна від коливання цін. При чому, сировинні коливання мають частішу періодичність та більший діапазон зміни цін, ніж продукти їхньої переробки чи кінцеві товари споживання. Падіння цін на метали у 2015 році стало однією з причин девальвації гривні та падіння економіки, аналогічно, за оцінками UNCTAD, у період березня 2019–березня 2020 року світові ціни на метали впали на 18,4%, а на сільськогосподарські товари – на 6,8%. Цього достатньо для скорочення експорту України на 5,1% та 3% відповідно. Таким чином постійний моніторинг сировинних циклів та стимулювання сектору сировинної переробки чи виготовлення кінцевої продукції є необхідним для забезпечення економічної стабільності. У цьому випадку, зменшення частки сировини в загальному обсязі експорту до 60% протягом найближчого часу  може вважатися успіхом, проте все ще вказуватиме на слабкі місця зовнішньої торгівлі. З огляду на це, активніше має впроваджуватися політика локалізації виробництва та стимулювання секторів переробки як в аграрній, так і в індустріальній сфері.

Окремої уваги потребує зовнішньоекономічна безпека у контексті торгівлі. Значна частка ВВП України складається з експорту – 41% проти 30% середнього рівня у світі. Хоча великий експорт сам по собі не є проблемою, в Україні наявний зсув у сторону більшого імпорту. Коли експортні товари складають переважно із сировинних продуктів, Україна імпортує велику кількість кінцевої продукції, що є дорожчою. Невтішний торгівельний баланс, негативне сальдо зовнішньої торгівлі знову актуалізуватимуть проблему нестачі іноземної валюти в Україні та сезонні коливання курсу. Тому для безпеки української економіки важливе збільшення рівня покриття експортом імпорту. У 2019 році експорт української продукції покрив лише 80% імпорту, що є вкрай мало, враховуючи той факт, що протягом певних періодів він збільшувався до 94-95%. Найближчі роки ми маємо орієнтуватися, насамперед, на них та працювати над збільшенням торгівельного балансу до позитивних значень, коли експорт переважатиме над імпортом.

 Ще однією проблемою української економіки є ступінь зносу основних засобів у низці галузей, таких як будівництво, промисловість, транспорт та зв’язок. Наразі середній показник дорівнює аналогічному по іншим секторам – близько 51%. Хоча це не найгірший результат (по деяким категоріям кілька років тому Україна мала ступінь зносу понад 90%), він все одно є вищим за середній показник по сусідніх країнах – не більше 45%. Також, Національна економічна стратегія 2030, що розробляється Кабінетом Міністрів – визначає такий стан, як перепону економічного розвитку. Виходячи із наявних даних по обсягам інвестицій в українську економіку та їх прогнозам на найближчі п’ять років – розрахунки Комітету вказують на те, що навіть без суттєвого зростання інвестицій та збереженні статус-кво можливо знизити ступінь зносу основних засобів як мінімум до 46-47%. 

 Водночас, повинні бути створені передумови для технологічного розвитку суб’єктів української економіки. Так має збільшуватися кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації: станом на 2019 їх питома вага складала 13,8% від загальної кількості. Мінімальним показником Комітет вважає щонайменше 25% із тенденцією зростання. Також у 2019 витрати на виконання наукових досліджень і розробок за рахунок державного бюджету склали лише 0,176% від ВВП, хоча у період 2010-2013 вони були майже вдвічі більшими. Такий стан є неприпустимим, і очевидно, що держава повинна відігравати ширшу роль у заохоченні створення R&D центрів, стимулюванні розробок, наукових інновацій, тощо.

За Глобальним інноваційним індексом (Global Innovation Index) Україна демонструє поступове зростання і знаходиться на 45 місці (хоча, це нижче найкращого показника у 2018 році – 43). Однак, розрив між Україною та країнами, що знаходяться вище на 44-42 позиціях, статистично незначний.

Враховуючи також попередні швидкі темпи зростання (з 64 місця у 2015 році) , Україна має можливість суттєво посилити свої рейтинги і найближчим часом, принаймні, перетнути межу 40 позиції.

Разом зі стимулюванням інновацій та розвитку виробництва, органи державної влади мають підтримувати створення сприятливого бізнес-клімату всередині країни. Для цього необхідно передбачити показник, який оцінював би «ступінь цифровізації державних реєстрів та їхню синхронізацію (наприклад реєстру нерухомості та даних Держгеокадастру)», за прикладом того, як це показано у рейтингу Світового Банку «Doing Business» (втім, щодо використання самого рейтингу Doing Business у якості критерію у Стратегії, вважаємо за доцільне утриматись, через виникнення певних публічних занепокоєнь стосовно його об’єктивності та коректності використаної методології (детальніше: https://tinyurl.com/yasyxmtu   https://tinyurl.com/y9mk36df   https://tinyurl.com/y844zug8 )).   

Висновки

Позиція Комітету полягає в тому, що «економічна безпека» має стати невід’ємною складовою «національної безпеки країни», як критичного системного фактора, який братиметься до уваги під час прийняття державних рішень органами влади всіх рівнів; а також достатньою юридичною підставою для початку Україною консультацій зі своїми міжнародними партнерами стосовно пропорційності обов’язків України, взятих на себе згідно з міжнародними угодами, і нововиявлених негативних обставин, настання яких є поза контролем держави Україна.

З метою досягнення економічної безпеки України органи влади повинні орієнтуватися не на збереження статус-кво в фінансово-економічній моделі держави, а на пошук точок економічного зростання, створення конкурентних переваг України в регіоні та світі, стимулювання стратегічних та інноваційних галузей із високою доданою вартістю, пріоритизацію високотехнологічного виробництва та розвитку інновацій та на забезпечення сталого економічного зростання по всіх напрямках.

На думку Комітету, врахування та використання відповідних порад та пропозицій Комітету дозволить: (1) забезпечити макроекономічну стійкість та гнучкість відповідей при фінансово-економічних шоках; (2) сприяти стабільному відновленню засобів виробництва, основних фондів, розвитку промисловості та переорієнтації на продукцію з більшою доданою вартістю; (3) гарантувати науково-технологічний розвиток, залучення інновацій в економіку; (4) швидко адаптуватися під умови сучасних зовнішніх ринків та посилити конкурентоздатність української економіки.

Подяка

За роботу над даним звітом комітет особливо вдячний народним депутатам Наталусі Дмитру Андрійовичу, Кисилевському Дмитру Давидовичу, Таруті Сергію Олексійовичу, Марчуку Ігорю Петровичу та економічному аналітику Владиславу Давидову.