Якось в процесі чергової дискусії довкола стандартизації і уніфікації окремих моделей дронів, народився жарт, що «Україні потрібен “літаючий Калашніков”».
Простими словами - базова модель ударного FPV, зібраного навіть із гімна і палок, але який був би дешевим у виробництві і якого можна було би масово виробляти сотнями тисяч.
Зі зрозумілою технологічною картою, із зрозумілим плануванням резервування і зберігання окремих його компонентів і записних частин та із зрозумілою стандартною підготовкою його операторів.
Чому «літаючий Калашніков»?
Тому що так само, як і з АК - ти можеш воювати будь-якою зброєю, опанувати будь-яку систему, але якщо у тебе взагалі геть нічого немає - ти впевнений, що держава завжди забезпечить тебе дешевим і зрозумілим «калашом», який завжди можна знайти, до якого завжди є запасні частини і механізми, яким всі вміють користуватись.
Та сама історія має бути і з окремими моделями дронів різного призначення.
Конкуренція виробників має продовжуватись, але виробництво бодай однієї моделі треба довести до справді масових промислових масштабів.
І держава має створити для цього відповідні умови.
Про скажені темпи виробництва різних моделей FPV дронів в Україні протягом вже кількох років не знає хіба що лінивий, а потреба в них кожного дня стає лише більшою.
Звідси виникають і додаткові питання:
Як збирати? 5, 7 чи 10 дюймів? Де брати комплектуючі? Скільки їх потрібно зарезервувати наперед? Які альтернативні канали поставок, якщо у основних постачальників буде перебій? Як навчати? Що з БЧ? — та багато іншого.
Питання стандартизації FPV назріло давно, при чому першими його озвучили саме виробники дронів.
З минулого року в Україні почала роботу Міжвідомча координаційна комісія з питань імпортозаміщення.
Однією з перших моїх пропозицій, як її члена, було вивчення питання резерву компонентів для виробництва FPV дронів.
В результаті, ми ухвалили рішення про створення спеціальної групи, яка сконцентрується саме на впровадженні ідеї того самого «літаючого Калаша», який можна буде локалізувати в Україні на наших потужностях (наскільки це максимально можливо) та збирати масово у справді промислових масштабах.
Мова йде про одну або кілька універсальних моделей, які за типовою технологічною картою можна буде збирати фігурально «всюди» — від авіаційного заводу до підвалу в технікумі.
Цілей, як ви вже зрозуміли, декілька:
· По перше, це полегшує доступ до компонентів. У перспективі мова йде про створення прогнозованих резервів комплектуючих, які позбавлять нас ризику перебоїв у поставках;
· По друге, стандартизація — більш легке впровадження виробництва на різних підприємствах, як державних так і приватних;
· Нарешті, значне спрощення та масштабування навчання операторів.
Для розуміння, навіть наймасовіший американський бомбардувальник часів Другої світової В-29 виробляли одразу три фірми-конкуренти, що й дозволило американцям отримати стратегічну перевагу.
Цей пілотний проект з FPV може стати відправною точкою масштабування виробництва всього вітчизняного ОПК.
Кінцева мета - досягнути того, щоб максимальна кількість номенклатури озброєння закривалося б саме українськими підприємствами.»