Діяльність Комітету

23 квітня 2021, 09:00

Дмитро Наталуха про Стратегію економічної безпеки України: Що варто було би зробити Україні, щоб стати менш вразливими до економічних загроз, як стихійних, так і штучно створених у ворожих цілях.

    31 грудня 2020 року Комітет з питань економічного розвитку опублікував доповідь "Щодо оновлення Стратегії економічної безпеки України" за результатами проведених нарад, консультацій і круглих столів. Сьогодні ж "Стратегія економічної безпеки України на період до 2025 року" (надалі – "Стратегія") виноситься вже на рівень Ради національної безпеки і оборони України і має бути незабаром затверджена Президентом.
   Голова Комітету Дмитро Наталуха повідомив: «Це безумовно додає оптимізму у тому, що український істеблішмент нарешті почав сприймати економічну безпеку серйозно і в Україні незабаром з’явиться загальнодержавний документ, який окреслить те, що зараз прийнято називати "червоними лініями", у тому числі і у сфері економічної політики. Врешті, ми отримаємо чіткі рамки, вихід за які вважатиметься загрозою економічній безпеці. Над Стратегією кілька місяців ретельно працювали і Уряд в особі Міністерства економіки і Парламент в особі нашого комітету, тож напередодні затвердження цього документу Президентом України» та запропонував ознайомитись із ключовими рекомендаціями до Стратегії.
1.Структурні зміни
Перш за все, давайте відверто визначимось з базовими дефініціями. Україна — це сировинна економіка. Наші найкращі та найгірші економічні роки були пов’язані саме із вартістю ключових товарів експорту: металів та зерна. До 2007 року наша економіка зростала найбільшими темпами. Втім, на жаль – не через продуману політику, а через роздуті ціни на сировинних ринках. Це створювало хибні надії не лише для нас, але й для багатьох інших країн, що розвиваються. Падіння 2008-2009, 2014-2015 та 2020 були пов’язані в тому числі і із здешевленням металів. Звісно, непродумана економічна політика завжди була великою частиною причин цих та інших падінь. Але саме структура експорту — наша бомба уповільненої дії, яка раз на кілька років відправляє всю країну у "нокдаун". Тому, нам потрібні структурні зміни економіки і, передусім – виробництва. Зараз понад 80% експорту — сировина. У найближчі кілька років її обсяг має скоротитися мінімум до 60% (тобто поліпшити значення, які існують з початку 2000), це базова умова для забезпечення стабільності системи. Ми експортуємо метали, ціни на які мінливі, і імпортуємо стабільно дорогі машини. При цьому, згідно з даними UN Comtrade Database саме машини (як транспортні засоби, так і продукція машинобудування в цілому) є основною статтею експорту найбільш потужних економік як Заходу (Німеччини, Франції, Великобританії тощо), так і Сходу (Японія, Китай, Туреччина, Індонезія). Уважний читач скаже, "чекайте, але ж в США, Канаді або Австралії найбільші статті експорту – це копалини, тобто – сировина". І теж буде правий. Та ці країни, як і країни названі вище, окрім експорту мають дещо спільне, що робить їх економіки сильними, на відміну від України – високий показник виробництва продукції переробної промисловості…
Це підводить нас до іншої нашої проблеми — дефіцит торгового балансу. У 2019 році експорт покрив лише 80% імпорту. Паритет змінюється тільки під час криз. Він вказує, що у нас майже відсутній внутрішній ринок — саме у контексті переробки сировини.
У промисловій стратегії Євросоюзу прямо написано, що їх метою є створення економіки замкненого циклу. У США є закони, покликані не допустити роздуття дефіциту торгового балансу. А ми намагаємося його не помічати.
Що ми можемо зробити в такій ситуації? Лише стимулювати галузь переробки всередині країни, щоб не експортувати одне зерно та залізо.
Для цього наш Комітет запропонував відповідні інструменти: локалізація, індустріальні парки, Експортно-кредитне агентство та багато інших.
Деякі з них вже почали діяти, деякі – почнуть незабаром. І як би декому не хотілося знову заламувати руки щодо "протекціонізму", дивлячись на ці два графіки слід зрозуміти, що це не протекціонізм, а адекватна прагматична економічна політика.
2.Фінансова стабільність
Іншою раковою пухлиною економіки є проблема банківсько-фінансової системи.
Кожен другий кредит в Україні не працює. Гірші показники хіба що у мікродержаві Сан-Марино та Екваторіальній Гвінеї. Це боляче б’є не тільки по банках, а й по громадянах, які через нестабільну систему опинилися у боргах. Тому, нашою метою є упередження шоків фінансової системи. На макрорівні для цього потрібні наповнені золотовалютні резерви. Нацбанк повинен мати достатню "подушку безпеки", щоб реагувати на кризи. Така "подушка" – це показник резервів не менше трьох місяців імпорту, а також співвідношення короткотермінових боргів до резервів не більш ніж 100%. Вищесказане є необхідним мінімумом, про який говорять всі: від науковців до фахівців МВФ.
3.Модернізація економіки
Навіть ті держави, яких влаштовує сировинний статус-кво спрямовують ресурси у розвиток і у реальний виробничий сектор. Найбільший експортер нафти Саудівська Аравія реалізує стратегію Vision 2030, яка має за десять років позбавити країну залежності від видобутку нафти. Фонд національного добробуту Норвегії (який також наповнюється за рахунок експорту нафти) інвестує в альтернативну енергетику та сучасні засоби виробництва. Тому в України немає іншого варіанту, як вкладати кошти в осучаснення економіки. У нас застаріла інфраструктура: зношення основних засобів виробництва в середньому становить 51%. Звідси ми маємо і низьку продуктивність, більшу вартість виробництва, і велику енергоємність, яка ще може створити проблеми у майбутньому. Ми маємо стимулювати розвиток виробництва. Зараз лише 13% українських підприємств впроваджують інновації. Ми у Комітеті є дещо амбітнішими, і рекомендували зафіксувати у Стратегії мінімум у 25%, адже інші країни теж не стоять на місці. Вони розвиваються і йдуть вперед, а ми задкуємо. Для цього державі потрібно перестати грати у глядача, коли мова заходить про видатки на дослідження, гранти, а також субсидії для сучасного бізнесу.
4.Рівні правила
Зрештою, чимала увага бізнесу приділяється чітким та рівним правилам гри на ринку.
Монополізація цілих індустрій, засилля контрабанди, непрогнозована судова система та поганий бізнес-клімат відлякують не тільки інвесторів, але й українських підприємців. Відповідно, держава має піти звідти, де її присутність заважає, і навпаки — збільшити свою присутність там, де через її брак виникають монополії, дисбаланси та зловживання.
Всі ці проблеми роблять стан економіки не просто поганим, а катастрофічним. Це результат 30-річних зволікань та неправильних висновків. Тому не варто боятися проактивної політики, і визначити, що така ситуація — загроза національній безпеці. І якщо ці виклики не здолати, то дестабілізувати країну та посіяти паніку у суспільстві можна буде без жодного пострілу чи вибуху.
Зараз тривають перемовини щодо перегляду окремих частин Асоціації між Україною та Європейським Союзом. І це наша можливість зробити крок вперед.
Україна втратила свої виробничі потужності в Донецькій і Луганській областях, а загроза воєнних дій робить будь-які мрії про значні інвестиції у східний регіон країни недалекоглядними. Війна позбавила наші підприємства і основного ринку експорту (подобається нам це, чи ні – але ним була РФ), а переорієнтація виробництва на захід потребує і грошей і часу і нових підходів. Нарешті, COVID-19 спровокував безпрецедентну глобальну кризу, яка безпосередньо вдарила і по українській економіці. Всі ці фактори дають нам підстави надіслати чіткий сигнал нашим партнерам, що економічна криза у випадку України — це і безпекова загроза національного рівня. Більша частина міжнародних угод, підписаних Україною, дають нам можливість не виконувати частину зобов'язань, коли цього вимагає нацбезпека.
Тож, якщо Уряд і РНБО врахують нашу пропозицію зафіксувати таке застереження у Стратегії, це посилить наші переговорні позиції, і дозволить розширити наші можливості захисту внутрішнього ринку та субсидування локальних виробників.
Високі досягнення економічної думки припадають на періоди саме економічного занепаду. Головне – діяти швидко і не боятись виходити за рамки звичного. Адже, як казав легендарний канадський економіст Джон Кеннет Ґелбрейт: "В економічних питаннях більшість завжди неправа".Детальніше про ключові рекомендації Стратегії читайте: Економічна Правда