Діяльність Комітету

09 грудня 2019, 16:16

Інтерв'ю з Головою Комітету Дмитром Наталухою про спирт, космос та приватизацію

  Про те, чого економіці чекати від парламенту найближчим часом,  розповів Дмитро Наталуха у ексклюзивному інтерв’ю інтернет виданню thepage.com, з повним текстом якого можна ознайомитися тут: pg  
Назвіть, будь ласка, найважливіші законопроєкти у вашому комітеті, які першочергово мають бути прийняті найближчим часом.
 Це демонополізація спиртової галузі, закон про ринковий нагляд ACAA (так званий «промисловий безвіз»), законопроєкт про АМКУ, індустріальні парки та пакет про інтелектуальну власність. Там йдуть три законопроєкти: один фактично з нуля створює державний орган захисту інтелектуальної власності, а ще два регулюють торгові марки, промислові патенти. Це частина гармонізації нашого законодавства з Європейським Союзом. Вони також дозволяють поліпшити показники Doing Business.
Незалежність АМКУ стоїть як одна з умов у меморандумі України з МВФ. Яким буде відповідний законопроєкт і коли його можуть проголосувати?
Швидше за все, законопроєкт буде винесено в середині грудня. Розробкою займається глава нашого підкомітету Людмила Буймістер із залученням Міністерства економіки. У нас є конкретна мета зробити структуру Антимонопольного комітету ефективною. Наш комітет відштовхується від того, що проблема не в персоналіях, а в самій інституції, в тому, як вона формується, як взаємодіє, які у неї повноваження. АМКУ повинен максимально незалежно приймати рішення, а не відмовчуватися і робити вигляд, що нічого не відбувається. Всі ж бачать, в якій ситуації перебувають енергетичний ринок, тютюновий, ринок авіаперевезень.
На яких секторах економіки вважаєте за необхідне сфокусуватися насамперед?
До кінця року ми в Комітеті визначимо пріоритетні галузі виробництва і промисловості, які максимально взаємопов'язані з іншими секторами, з іншими напрямками. Це як за Хіршманном — у деяких галузей є значно більше численних зв'язків з іншими галузями — тобто вони купують і продають продукцію у особливо великого числа галузей.
Саме ці — найбільш взаємопов'язані галузі — ми і хотіли б визначити. Далі слід прийняти рішення, по-перше, вони живі або неживі і чому? Чи можна реанімувати, від чого це залежить? По-друге, чи працюють вони на експорт, б'є по ним імпорт, чи є якісь способи їх захистити? Що ми хочемо робити потім. Потім ми хочемо дати їм державну підтримку і допомогти ставати на ноги. Наприклад, закон про індустріальні парки. Закон дозволить запустити близько 80 індустріальних парків, які вже де-факто є на території України, але жоден з яких не працює, тому що немає законодавчої бази.
А державні компанії будуть потрапляти в ці індустріальні парки?
Перш за все нас цікавить експорт високотехнологічної продукції. По-перше, у неї вища додана вартість. По-друге, за тим же принципом, описаним вище, задіює підприємства з інших секторів. У нас є деякі індустрії (наприклад, космічна), які буквально нещодавно вперше відчули конкуренцію. А до цього все життя були державними монополістами. У цій галузі дуже складно показати швидкий результат. Але перші перемоги вже є: нещодавно через закон №1071 ми зняли обмеження на ведення переговорів без одержання попереднього дозволу від Державного космічного агентства. І ось «Південмаш» раптово почав розмовляти з Firefly. Вони щасливі, як слони. Кажуть: нам більше ні в кого не треба питати дозволу, ми ведемо прямі переговори, може, домовимося про якесь замовлення. Наше завдання – дати нове життя космосу, адже він стає однією з найвисокоприбуткових галузей.
Представники багатьох експортних бізнесів говорять, що у світі торгових воєн їм потрібна підтримка держави. Якою може бути ця підтримка?
Насамперед, це Експортно-кредитне агентство (ЕКА). Проблема в тому, що у нас «Укрексімбанк» перетворився в найзвичайнісінький банк, а Експортно-кредитне агентство не запускається через низку причин. На мій превеликий жаль, я навіть зараз з боку Міністерства фінансів взагалі не бачу розуміння того, навіщо воно потрібно. Міністерство фінансів прямим текстом каже: ми не зацікавлені, двайте всі функції передамо «Укрексімбанку». Або «давайте його запустимо, але не в такому вигляді, а в іншому, давайте подумаємо в якому». Попри всю мою пошану, але це просто затягування процесу. На ЕКА в бюджеті виділено 42 млн грн – просто «сльози». Ми з цього приводу ведемо дискусію з торговим представником, з міністрами економіки та фінансів, з іншими стейкхолдерами.
Щодо ініціативи Міністерства економіки приватизувати державні підприємства – яка ваша позиція? Чи повинна держава взагалі мати якісь активи чи ні?
Не можна говорити, що держава має розпродати все своє майно, тому що держава апріорі – поганий розпорядник, і вона ніколи не буде ефективною в адмініструванні своєї власності. Є безліч прикладів, коли це не так. Питання виключно в моделі та персоналіях.  Треба розуміти, чи таку пропозицію роблять тому, що хочуть здаватись ліберальним реформатором або технократом; чи тому, що є прогнози, розрахунки та прорахований ефект. Перший підхід повністю деструктивний, другий – нормальний, прагматичний. Моя позиція в тому, щоб намагатись чітко розуміти наслідки того, що робиш. Наведу останній приклад – «Укрспирт». Сьогодні те, що написано в проєкті закону, передбачає просто видачу ліцензій будь-яким приватним компаніям. Якщо ми проводимо демонополізацію, то логічно було б приватизувати державні заводи, поки на них є хороша ціна.  Коли завтра «Хортиця», Nemiroff чи ще хтось отримають цю ліцензію і почнуть виробляти спирт самостійно, то що тоді станеться з 16 державними спиртзаводами, на яких працює 5 тис. чоловік і які приносять реальний прибуток? Вони перетворяться на мотлох, тому що вони нікому не будуть потрібні. Ціна на них одразу впаде. Адже може виникнути ситуація, коли 4-5 приватних виробників спирту утворять картель і будуть робити те саме – за рахунок пропозицій та інших узгоджених дій зі стримування ціни реалізації спирту так само зафіксують ринок, і він не буде розвиватись. Тоді ми маємо називати це не демонополізацією, а роздержавленням. Це критично різні речі. Бо роздержавлення насправді допускає можливість монополії, але не державної, а приватної.
Що стосується приватизації загалом. Наскільки великим, на вашу думку, має бути список стратегічних підприємств?
Я прихильник такого списку, ба більше – щоб він був закріплений на рівні закону. Інакше ми створюємо великі корупційні ризики.
Наприклад, Суднобудівний завод імені 61 комунара. Також є сумніви щодо Державної зернової корпорації. І це за умови, що вже є претенденти на покупку, до того ж іноземні. Китайські?   Ні, індонезійські. А з іншого боку, є позиція, що все-таки це стратегічна історія. Особливо в світлі можливої продовольчої кризи. З третього боку, це ж завжди був розсадник корупції. Просто хлібом не годуй – дай туди зайти та почати працювати. Також щодо ОПЗ – всі начебто вже змирилися з тим, що треба приватизувати. Але потім знову почали згадувати, що це така махіна, що у всій Європі другої такої не знайдеш, і може все-таки його залишити. Начебто він все-таки запланований на продаж. Але Фонд держмайна твердо стоїть на тому, щоб продати його орієнтовно то на 2023 рік, то на 2022-й.